Суди при вирішенні спорів, і в пешу чергу це стосується Европейського Суду з прав людини, у справахз щодо вирішення майнових спорів, користуються наступними принципами:
По-перш за все, суди повинні встановити підстави набуття права власності особою на майно та їх законність.
У випадку встановлення незаконного набуття права власності, суди повинні встановити винуватість особи у цьому, її обізнаність в її незаконних діях та визнання права власності державою.
По-друге, у випадку вилучення такого майна за ініціативою держави, суд повинен встановити обґрунтованість вилучення, позовну давність, та підстави законності дій держави, як під час набуття права власності особою, так і під час вилучення майна.
По-третє, суди зобов’язані встановити відповідність вилученого майна збиткам понесеним особою, у випадку його вилучення, та розмір особистих вкладень особи в поліпшення цього майна, з прикладу чого визначитися з розміром компенсації.
Окрім того, суди повинні пам’ятати , що обіцянка держави, яка зафіксована у будь-якому Законі або підзаконному акті є майновим правом громадянина, який має право захисту від дій держави та право зобов’язання держави виконати свою обіцянку.
До Суду з прав людини має право звернутися тільки фізична особа-громадянин.
Держава або територіальна громада не має такого права, оскільки на державу покладається обов’язок виконання передбачених законом прав громадянина. Такий обов’язок покладено на відповідні державні органи, а громадянин має права, гарантовані державою и має право захищатися від її дій.
Такі загальні засади дії судів у будь-яких спорах з державою, державними органами, органами місцевого самоврядування та територіальними громадами.

«Начиная войну, ты всегда знаешь, как ее начать, но не можешь знать, как она закончится» Сунь Цзы