07 грудня 2017 року президентом України було підписано Закон України « Про запобігання та протидію домашньому насильству».

24 січня 2018 року його було опубліковано, тобто 25 січня 2018 року вказаний закон набрав законної чинності.

Зазначений закон встановлює загальні засади боротьби з домашнім насильством та заходи щодо протидії та профілактики домашнього насильства.

Цей закон є фактично нововведенням у законодавстві України,  оскількі раніше існуючі законодавчі акти не регулювали ці правовідносини до такого ступеню.

Кожен державний орган діяв у межах своєї компетенції та ці правовідносини врегульовувалися різними нормативними  актами, від кримінального законодавства до повноважень органів охорони здоров’я.

Зараз законодавець спробував узагальнити вищезазначені повноваження, але дію інших законодавчих актів ніхто не скасовував.

Прийнявши такій закон законодавець навряд чи виходив з точки зору його практичного використання. Слід враховувати те, що цей закон поки що залишиться більш декларативним ніж здатним до практичного застосування, оскільки при практичному його використанні уповноважені ним органи зіткнуться з відсутністю відповідної інфраструктури, невизначеністю у фінансуванні та колізією цивільних  прав так званого  «кривдника» з правами потерпілого та обов’язками правоохоронних органів.

Дія вказаного закону розповсюджується  на широке коло осіб. Не тільки на членів однієї родини, але і на усіх осіб які проживають спільно у одному житловому приміщенні та яких не пов’язує з собою будь-які родинні стосунки, у тому числі цей закон може бути розповсюджений і на осіб які не проживають спільно але знаходяться у сімейних, родинних або правових стосунках один з одним.

Таке широке коло осіб стосовно яких може бути застосовано цей закон відкриває труднощі з доведенням фактів домашнього насильства та відкриває шляхи зловживання з боку можливого потерпілого.

Цей закон вводить поняття особи «кривдника», тобто особи яка заподіяла відповідні протиправні дії. При чому, особою «кривдника» може бути і неповнолітня особа. Найцікавіше, що цей закон не встановлює механізму встановлення вини особи, яка звинувачується у злодійських діях.

Для реагування відповідних державних органів достатньо звернення особи потерпілої з відповідною заявою. А так як механізм встановлення вини не визначений цим законом, то винуватість особи  може встановлюватися тільки відповідними рішеннями правоохоронних органів та суду.

Законом визначені наступні види насильства: це психічне або психологічне, сексуальне, фізичне та економічне.

Психічне, психологічне та економічне насильство фактично довести дуже важко.

У будь-якому випадку органи державної влади можуть реагувати на ці та інші види насильства за умови звернення постраждалої особи з відповідною заявою, якщо ця заява є добровільною і будь-яка допомога може бути отриманою особою якщо особа добровільно погоджується на її прийняття.    При чому, цим законом гарантується конфіденційність дій усіх уповноважених органів при вирішенні цього питання.

Органи державної влади повинні реагувати на домашнє насильство за відсутності заяви потерпілого тільки у наступних випадках:  якщо потерпілий є неповнолітньою особою, недієздатною або частково недієздатною, та у випадку виявлення ознак кримінального злочину (завдання тілесних ушкоджень, тощо)

Цей закон передбачає, що релігійні обичаі, загальні обичаї прийняті у общині, національні традиції не можуть бути підставою звільнені від відповідальності.

Якщо у сім’ї або родині, або у діях опікуна над недієздатною особою виявлено ознаки домашнього насильства, то за захистом своїх прав належить звертатися до державних установ на які покладено обов’язок захисту прав громадянина. Такими органами є Органи опіки та піклування , Органи у справах дітей, поліції, суду , центри з надання безоплатної правової допомоги. Профілактика доручається не тільки вищезазначеним органам, але і навчальним закладам, патронажним установам, приютам, а також медичним установам. Цілодобово захист забезпечується діяльністю кол-центру, який повинен діяти у кожному регіоні України.

Догляд за діяльністю вищезазначених установ здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на які у тому числі і покладено фінансування.

Усі особи, які вчинили домашнє насильство та випадки домашнього насильства   вносяться до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства.

Цим законом визначено додаткові повноваження поліції. Поліція з метою припинення домашнього насильства у випадках негайної потреби, може без дозволу суду входити до приміщення де за її даними відбувається насилля. У межах своїх повноважень може виносити окремі приписи, якими забороняє спілкування особі кривдника з особою потерпілого. Поліція може проводити окрім цього профілактичні бесіди та здійснює догляд за виконанням приписів або заборон накладених судом.

Припис про заборону, накладену судом,  спільного знаходження в одному приміщенні потерпілого і «кривдника» повинен бути винесений протягом 10 днів з часу звернення потерпілого за допомогою. Такий припис може бути оскаржено особою, яку встановлено винуватою або потерпілим, якщо у винесенні такого припису відмовлено, заява подається до суду за місцем перебуванням особи.

При вирішенні питання щодо перебування особи «кривдника» та особи потерпілого в одному приміщенні перевага надається особі потерпілого, у тому числі у випадку якщо сторонам житлове приміщення належить на праві спільної або спільної часткової власності, або особа кривдника має право на постійне користування цим житловим приміщенням. У цьому норма вказаного закону  протиречить загальним правилам цивільного законодавства, порушує права власника та порушує право користування, які у тому числі передбачені Конституцією. При чому поліція у випадку вчинення такого припису та непокору з боку винної особи може винести цю особу з приміщення шляхом застосування спецзасобів. Дія припису відміняється призначенням особі винній у домашньому насильстві адміністративного арешту, виправних робіт або поміщенням цієї особи під варту.

Відповідно до цього закону можуть бути вжиті і додаткові обмеження.

Також можуть бути вжиті заходи ізоляції потерпілого від особи кривдника, шляхом поміщення потерпілого до притулку. При цьому потерпілий має право на безоплатну медичну допомогу, безоплатну правову допомогу, соціальну допомогу та тимчасове забезпечення житлом.

Окрім вищезазначених заходів, окрім заборони на спільне перебування, профілактичних заходів, у тому числі направлення кривдника на проходження програм для кривдників, потерпілий (постраждалий) має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. При чому в межах цього закону моральна шкода судом повинна оцінюватися окремо від майнової та є самостійною системою відшкодування моральних страждань, які були завдані постраждалій особі.

Кратке викладення цього закону та його загальних засад не надає повного узагальнення цього закону.

Окремі засади діяльності кожного органу та їх повноважень окрім приписів норм цього закону  вносять   відповідні зміни до галузевих законодавчих актів та положень про діяльність органів опіки та соціального захисту населення, що визначено у прикінцевих та перехідних положеннях цього закону.